Субалін – надійний помічник у боротьбі з ацетонемічним синдром
Блювота і запах ацетону з рота у дитини – це симптоми, що викликають зрозуміле і абсолютно виправдане занепокоєння у батьків. Вгамувати страх у батьків в такому випадку – це, як правило, прерогатива педіатра, який на підставі чіткого опису клінічної картини і специфічної ознаки «ацетонового» запаху, поставить попередній діагноз ацетонемічного синдрому.
«Ацетонемія», буквально, означає «ацетон у крові». Спробуємо детальніше розібратися з цим питанням. Згідно зі статистикою, ацетонемічний синдром зустрічається у 4-6% дітей у віці від 1 до 12-13 років. Погодьтеся, цей стан зустрічається не так вже й рідко. У дівчаток ця патологія розвивається трохи частіше, ніж у хлопчиків.
Поява ацетонемічного синдрому може бути викликана різними причинами.
При первинному ацетонемічному синдромі на перший план виходять такі прояви, як нудота, багаторазова тривала блювота і, обов’язково, «ацетоновий» запах з рота (запах прілого яблука).
При вторинному ацетонемічному синдромі на першому плані – прояви того захворювання, яке й спровокувало описуваний нами синдром (тому його і називають вторинним). Це можуть бути гастроентерит, пневмонія, ГРВІ. Звичайно ж, мама в першу чергу буде стурбована наявністю високої температури і проявами застуди, а раптово виниклу блювоту, скоріше за все, сприйме як наслідок лихоманки. І в цьому випадку, знову ж таки, «ацетоновий» запах допоможе лікарю швидше розібратися з ситуацією і вірно поставити діагноз.
Спрощено механізм розвитку ацетонемічного синдрому можна пояснити наступним шляхом. Організм людини отримує енергію за рахунок розщеплення глюкози. Глюкоза накопичується (переважно, в печінці) у вигляді особливої речовини – глікогену. У дорослих запаси глікогену великі, у дітей же – незначні. При розладах травлення у вигляді голодування або надмірного вживання жирної і білкової їжі, при фізичному навантаженні, емоційному стресі, при гострих гіпертермічних і післяопераційних (наприклад, після видалення мигдалин) станах запаси глікогену у дитини швидко виснажуються.
Простіше кажучи, у дитини розвивається дефіцит вуглеводів, і організм починає отримувати енергію з жирів. А це дуже специфічний шлях отримання енергії, при якому, крім глюкози, утворюються додаткові речовини, зокрема, кетонові тіла (ацетон – одне з кетонових тіл). Вони або розпадаються до вуглекислого газу і води, або виводяться з організму в незміненому вигляді.
Виникає резонне питання: «Чи не цю мету ми переслідуємо, коли наполегливо займаємося фізичними навантаженнями, щоб «спалити»жир і схуднути?» Так, все вірно. У дорослих цей процес протікає «безболісно», а в дитячому віці адаптаційні можливості організму розвинені дуже слабо. Настає момент, коли швидкість утворення кетонових тіл перевищує їх розпаду. Надлишок кетонових тіл поводиться в організмі вкрай агресивно – подразнює слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, пошкоджує ліпідний шар клітинних мембран, посилює недолік кисню і багато іншого. Коло замикається, і розвивається клінічна картина ацетонемічного синдрому.
На щастя, цей процес піддається корекції. Таким чином, запах ацетону і сам стан – це «крик» організму про те, що в ньому закінчилися запаси глюкози.
Досить часто в педіатричній практиці зустрічаються ситуації, коли ацетонемічний стан у дитини розвивається на тлі ГРВІ, пневмонії або гострої кишкової інфекції. Пов’язано це, як правило, з існуванням субкомпенсованого дисбактеріозу, який посилюється призначенням антибактеріальної терапії в зв’язку з тривалою лихоманкою, виразністю інтоксикаційного і катарального синдромів.
При цьому порушення нормального складу мікрофлори кишечника погіршує всмоктування вуглеводів за рахунок посилення процесу бродіння, а це, в свою чергу, ускладнює перебіг ацетонемічного стану. І знову коло замикається.
Лікар призначить відповідне комплексне лікування. У нього повинні обов’язково входити препарати-пробіотики, які будуть сприяти відновленню нормальної флори і нормалізації всмоктування глюкози. Цей процес і сприятиме відновленню енергетичного балансу в організмі.
З огляду на те, що саме прийом антибіотиків на тлі ускладнень ГРВІ провокує посилення дисбактеріозу і виникнення ацетонемічного синдрому, особливу увагу привертає біопрепарат Субалін.
Субалін володіє антивірусними і імуномодулюючими властивостями, а також пригнічує ріст патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів, сприяючи, таким чином, нормалізації якісного і кількісного складу кишкової мікрофлори.
Завдяки цим ефектам Субалін одночасно впливає на причину, яка спровокувала ацетонемічний синдром (тобто на збудника ГРВІ), і відновлює нормальну флору, роль якої також важлива в вуглеводному обміні.